Пауза до третього листопада, або Війна, яка вміє читати календар
За роки спостережень за Вашингтоном я вивів просте правило: американська зовнішня політика є внутрішньою політикою, яка просто взяла закордонний паспорт. Щоразу, коли президент говорить про далеку війну, десь у Огайо чи Пенсильванії хтось дивиться на цінник на заправці. І цінник голосніший за будь-яку промову.

8 жовтня Дональд Трамп повідомив у своїй соцмережі, що США не завдаватимуть нових ударів по Ірану до проміжних виборів у Конгрес 3 листопада. За його словами, переговори з Тегераном тривають продуктивно. Інформагентства заяву підтвердили. Але між «я сказав» і «ми домовилися» лежить добрий десяток мостів, і жоден із них поки не збудований. Президент проголосив паузу. Угода від цього не з'явилася, а ескалацію ніхто не скасував.
Американці, схоже, ставляться до цієї війни без захвату. За опитуванням Reuters/Ipsos, близько 60% респондентів не схвалюють дій Трампа щодо Ірану. Це зріз одного опитування, а не душа нації, і все ж такі цифри не тримають у шухляді. Додайте високі ціни на бензин, які б'ють по виборцях безпосередньо, і побачите, чому дипломатія тут водночас зовнішня, економічна та виборча. Читати мотиви президента лише за збігом дат, звісно, спокусливо. Але календар свідчить тільки про те, що календар існує. Проте адміністрації справді доводиться показувати зовнішньополітичні результати й одночасно не робити життя дорожчим. Ходити по такому канату без страховки дуже незатишно.
Тим часом у судах кипить інша історія. Федеральний суддя розглядав спір про спробу адміністрації обмежити доступ журналістів кількох провідних видань до Білого дому. Преса стверджує, що це покарання за критичне висвітлення. Мін'юст відповідає, що йдеться про професійні стандарти й національну безпеку. Суд раніше тимчасово заблокував обмеження, вказавши на можливі порушення процедурних прав, і тепер чекають нового рішення. Це суперечка про те, де закінчується влада президента і починається свобода преси. Така суперечка лишається актуальною і тоді, коли заголовки давно про інше.
Є ще Верховний суд. 8 жовтня його голова тимчасово зупинив дію рішення нижчої інстанції, яке вимагало від Федеральної комісії зв'язку оперативно розглянути скаргу демократів. Мова про правила пільгових тарифів на політичну рекламу: демократи оскаржують зміну, що дозволяє партійним комітетам користуватися певними знижками, а республіканці вважають нову систему законною. Тимчасова процедурна пауза не є вироком щодо конституційності. Її варто сприймати як крапку з комою, а не як крапку.
Гроші, звісно, теж говорять. За даними Федеральної виборчої комісії, національні республіканські структури на кінець серпня мали більше готівки, ніж демократичні. Але рахунок у банку ще жодного разу не голосував за себе сам. Важать якість кандидатів, географія округів, явка та настрої, що хитаються швидше за курс акцій.
І наостанок наука. Президент представив ініціативи на підтримку досліджень і штучного інтелекту, з наголосом на співпраці з приватним сектором та швидшій підготовці фахівців. Критики нагадують про скорочення фінансування частини державних дослідницьких програм. За цим стоїть давнє питання: чи мусить наука триматися на плечах технологічних корпорацій, чи державі слід і далі напряму годувати університети та фундаментальні дослідження.

