Завантаження
Мій сусід одної осені вирішив полагодити дах. Полагодив рівно половину. З другою, мовляв, нема чого поспішати, бо дощ іще не пішов. Відтоді я читаю світові новини як цей дах. Усюди щось латають, зашпаровують, підпирають дошками, і майже ніде не доводять до кінця. Світ 27 жовтня 2026 року саме така споруда: півдаху нове, півдаху дірявого, а надворі листопад.
Є запитання, яке я ставив студентам першого ж дня кожного курсу, і від нього досі стає найніяковіше: коли влада говорить до вас, хто платить за мікрофон? У демократії відповідь одна: ви. Тому рішення, що його 11 жовтня ухвалили в залі федерального суду, заслуговує на більше уваги, ніж підказує сухість судової мови.
Моя бабуся любила казати: хто чого вартий, видно з того, що він готовий віддати, коли приходить час платити. Вона говорила про сусіда, який продав батьків годинник, аби оплатити весілля, та я цього тижня згадував її не раз. 9 жовтня президент Сполучених Штатів оголосив про домовленість із Володимиром Путіним щодо російського дизеля, а причиною назвав ціну біля американської колонки.
Колись я знав пекарку, яка визначала стан економіки за довжиною черги о шостій ранку, задовго до того, як хоч один міністр відкашляється. Її вирок ніколи не мав десяткових знаків. Він приходив у вигляді знизування плечима, зітхання чи раптового рішення перестати продавати дорогі буханки. Я згадав її 9 жовтня, коли Мічиганський університет оприлюднив попередні жовтневі дані про настрої споживачів, і число впало, мов камінь у ставок.
За роки спостережень за Вашингтоном я вивів просте правило: американська зовнішня політика є внутрішньою політикою, яка просто взяла закордонний паспорт. Щоразу, коли президент говорить про далеку війну, десь у Огайо чи Пенсильванії хтось дивиться на цінник на заправці. І цінник голосніший за будь-яку промову.
Є стара американська примовка про чоловіка, який падає з хмарочоса й, минаючи сороковий поверх, примовляє: поки що все добре. Я згадав його 8 жовтня, коли читав свіжі цифри з американського ринку праці. Нікого не викидають у вікно. Але й нікого не запрошують досередини. Будівля просто висить, у дивній, насторожній тиші.