І пиріг з'їсти, і піч оплатити

Кіріакос Пьєраккакіс, який очолює Єврогрупу, сказав майже вголос те, що зазвичай мовчать: енергія дорожчає, позики дорожчають, тиск на бюджети зростає. Допомога населенню, за його словами, має бути тимчасовою, адресною й підігнаною під конкретні умови. Скажімо ясно, що це таке. Це заявлена позиція Єврогрупи, а не вже затверджена загальноєвропейська програма субсидій. Принцип — то лише обіцянка подумати.

Цифри за цією тривогою не страхітливі, а в тому й підступ. За попередніми даними Євростату, інфляція у вересні прискорилася до 3,8 відсотка проти 3,2 у серпні, і найбільше «постаралися» енергоносії та харчі. Якщо вилучити найбільш непосидючі складники, базова інфляція зросла з 2,4 до 2,5 відсотка. Небагато, та не відмахуйтеся: саме на цю цифру Європейський центральний банк дивиться крізь лупу ювеліра. Коли ціни ростуть здебільшого через енергію, вищі ставки мало що вдіють з тим, що справді підпалило хату. Рахунок за газ ставкою не охолодиш. Але коли дорожчають послуги й зарплати женуться за цінами, інфляція обживається в стінах будинку, а це вже зовсім інший звір.

Отож ЦБ, чия депозитна ставка на початку жовтня становила 2,5 відсотка, йде вузькою стежкою над прірвою. Ринки міркують про ще одне підвищення, але міркування — не рішення. Економісти сперечаються про строки: одні чекають паузи до грудня, інші допускають швидший крок, якщо енергія знову скочить угору. Банк хоче уникнути двох гріхів водночас: відповісти надто м'яко або затиснути надто міцно промисловість, яка і так хрипить.

Тепер додайте арифметику боргів. Голова Єврогрупи говорив про сукупний дефіцит держфінансів ЄС близько 3,5 відсотка ВВП цього року, про зростання вартості запозичень і про дедалі більші потреби в оборонних витратах. За кожну копійку б'ється забагато охочих: родини, солдати, дороги й відсотки за те, що вже позичено. Коли інвестори вимагають більшого за ваші облігації, рахунок за старі борги з'їдає простір для нових задумів. Ось чому той самий енергетичний шок б'є так нерівно. Країна з охайними книгами довше підтримує своїх людей. Країна, що вже тягне на плечах гору боргу, а тут передусім постає Франція, відчуває, як із кожною новою субсидією земля пливе з-під ніг.

А є ще другий фронт. Того ж дня в центрі уваги були перемовини з Китаєм. Брюссель стривожений напливом китайського експорту, передусім автомобілів, а торговий дефіцит ЄС із Китаєм у 2025 році склав близько 360,6 мільярда євро. Йдеться не лише про баланси. Йдеться про роботу, інвестиції й про те, чи європейські фірми й надалі володіють технологіями завтрашнього дня, чи лише орендують їх.

Європу тягнуть два інстинкти. Один каже: ставай муром, мита, квоти, правила для імпортерів. Другий каже: ставай кращою, з дешевою енергією, інвестиціями, інноваціями та ринком капіталу, що справді працює. На ділі вона пробує обидва, і небезпека очевидна. Мури здорожчують усе, зокрема й для тих європейських виробників, що сидять на китайських комплектуючих. А другий шлях раз у раз спотикається об упертий факт: європейці заощаджують багато, але надто велика частка цих грошей лежить мертвим капіталом, замість годувати підприємства, яким вони потрібні. Об'єднати ринки капіталу — це допомогло б. Але це ще й торг за національні правила, податки й нагляд, а саме там великі європейські задуми помирають повільною смертю.