Союз багатьох стільців
Щоосені європейські лідери їдуть до Брюсселя з течкою нарікань і обіцянкою знайти спільну мову. Я спостерігаю цей обряд роками, і він нагадує мені родинну вечерю, де всі згодні, що стіл затісний, а вийти з-за нього не пропонує ніхто. Наступна така зустріч випадає на 15–16 жовтня, а запрошення, яке 8 жовтня розіслав голова Європейської ради, читається як перелік усього, що не дає європейцям спати: енергетика, конкурентоспроможність, бюджет ЄС на 2028–2034 роки, Україна, оборона, міграція й розширення.
Запрошення, пам'ятаймо, ще не рішення. Це заява про те, чого бояться господарі. Та страх — непогана мапа пріоритетів, а пріоритети тут ясні.
Почнімо з енергії, бо саме звідти нині починається політика. Дорожча енергія тисне на уряди одразу з трьох боків. Виборці хочуть, щоб життя здешевшало. Підприємства хочуть тарифів, які можна пережити. Міністерства фінансів хочуть тримати витрати в шорах. Рада має намір обговорити тимчасову адресну підтримку домогосподарств і водночас триматися стратегії відходу від викопного палива. Скажіть це вголос, і почуєте скрип. Полегшити біль цієї зими може вимагати рішень, що незграбно стоять поруч із довгими кліматичними цілями. Це не означає, що зелений перехід помер. Але це означає, що суперечка про його темп і ціну от-от стане гучнішою, а хто вважав, що перехід минеться без бійки, той не стежив за подіями.
Далі — давніша загроза. 8 жовтня Рада ЄС продовжила санкції проти осіб і структур, яких вважає причетними до російських гібридних операцій. Зверніть увагу на слово «гібридних». Безпека в Європі вже не лише танки на кордоні. Це дезінформація, що просочується в стрічку новин, кібератака на лікарню, перерізаний на дні моря кабель. Питання стало практичним: чи здатна країна втримати мережу, залізницю, зв'язок і державні інституції, коли хтось тихо на них налягає? Стійкість — знову те саме слово, і знову його вимовити куди легше, ніж збудувати.
Китай — друга гиря на терезах. На початку жовтня Європарламент сильніше натиснув на виконавчі інституції ЄС щодо торгівлі з Китаєм, а коли 8 жовтня європейський торговий представник був у Пекіні, депутати підтримали резолюцію з закликом до більшої взаємності. Та Європа не має одної думки. Держави з потужною промисловістю відчувають китайський імпорт як руку на горлі. Інші бояться, що торгова війна коштуватиме їм інвестицій, підніме ціни в крамницях і зіпсує стосунки, від яких вони залежать. Моє прочитання таке: Союз дрейфує до жорсткішого захисту своїх заводів, але не кожна столиця готова до справжньої сутички. Спільна політика, збудована на нерівних апетитах, схожа на човен, чий екіпаж не може домовитися про берег.
А тепер Італія, де сталося тихе, але вагоме. 8 жовтня нижня палата остаточно схвалила спірну виборчу реформу. Нова система пропорційна, та коаліція, яка отримає понад 42 відсотки голосів, дістає додаткові мандати. Проголосували 227 проти 164. Прем'єр-міністр Джорджа Мелоні каже, що зміна зробить уряди стійкішими. Опозиція каже, що правила переписують під того, хто тримає перо. Обидві тези прозвучали привселюдно, і я б остерігався тих, хто запевняє, ніби знає відповідь наперед. Сама будова виборчої системи ще не доводить, кому вона допоможе. Історія повна реформаторів, які збудували машину, а потім дивилися, як вона їх переїжджає.