Одна рука торгується, друга роздає санкції
Колись у Чикаго я знав власника крамнички на розі, який усміхався покупцеві так щиро, що хотілося купити в нього навіть те, що не потрібно. А під прилавком у нього лежала бейсбольна бита. Він ніколи нею не користувався. Але всі в кварталі знали, що вона там є, і саме тому з ним ніхто не сперечався. Остання пекінська дипломатична доба нагадала мені цього чоловіка до дрібниць. Почнімо з усмішки. 12 жовтня китайське Міністерство торгівлі розповіло про підсумки інтенсивних консультацій з європейцями щодо гібридних та електричних авто. Пекін наполягає на недискримінаційному розподілі експортних квот і говорить про механізм збільшення дозволених обсягів порівняно з показниками 2025 року. Це суттєве доповнення до повідомлення Єврокомісії від 9 жовтня про можливе різке скорочення китайського експорту гібридів. Обидві сторони підтвердили, що переговори тривають. Остаточні цифри й механізм їхнього застосування ще не визначені.

Найцікавіше тут не в квотах, а в тому, що з них випливає. Аналітики Reuters Breakingviews звернули увагу: така домовленість може прискорити локалізацію китайського автовиробництва в самому ЄС. Компанії, які вже вклалися в європейські заводи, частково компенсують обмеження місцевим складанням. Новачкам важче. Отже, торговий компроміс, схоже, змінить не стільки кількість китайських машин на європейських дорогах, скільки географію їхнього народження. Брюссель може виявити, що виставив китайців за двері, а вони зайшли у вікно з будівельним кошторисом.
Тепер про те, що вдома. 9 жовтня Китай спрямував 550 мільярдів юанів невикористаних боргових лімітів на підтримку економіки: 300 мільярдів на забезпечення діяльності місцевої влади, 250 мільярдів на інфраструктуру. Рішення ухвалили на тлі кволого внутрішнього попиту й затяжної кризи нерухомості, а офіційна ціль зростання ВВП на 2026 рік становить 4,5–5%. Місцеві бюджети тут не дрібниця. Саме вони тягнуть інфраструктуру, освіту та громадські послуги, а живляться значною мірою від ринку нерухомості й земельних доходів. Коли будівництво пригасає, надходження тануть, а зобов'язання, на жаль, нікуди не діваються. Свіжі гроші зменшують короткочасний тиск, але накопичений борг самі собою не розв'язують. Це схоже на пластир, який клеять на кран, що тече: допомагає на вечір.
Технології, звісно, теж тримають економіку на плаву. За оцінкою МВФ, інвестиції в штучний інтелект підживлюють попит на азійські технологічні товари, і для Китаю це додаткове джерело активності. Але технологічний експорт не замінить споживача, який стискає гаманець. Свіжих офіційних даних про промвиробництво, які б дозволяли казати про прискорення зростання, наразі немає.
А тепер про биту під прилавком. Того ж 12 жовтня МЗС Китаю запровадило санкції проти двох іноземних міністрів: парагвайського міністра ІКТ Густаво Вільяте та білізького міністра закордонних справ Френсіса Фонсеки. Причина названа відверто: їхні дії щодо збереження дипломатичних відносин із Тайванем. Їм закрито в'їзд до Гонконгу й Макао, а також заборонено певні форми співпраці з китайськими організаціями. Парагвай і Беліз належать до дванадцяти держав, які офіційно визнають Тайбей. Прямий економічний ефект, імовірно, мізерний. Політичний сигнал гучний: хочеш дружити з островом, готуйся до особистих неприємностей. Для маленьких країн вибір партнера давно перестав бути питанням вподобань.
Дивні речі відбуваються і на морі. Міністр оборони Тайваню Веллінгтон Ку повідомив, що армія пильно стежить за серією китайських навчань із бойовими стрільбами. Морська адміністрація Китаю оголосила обмеження судноплавства в п'яти прибережних районах, від Південно-Китайського моря до провінції Ляонін, а найближча до Тайваню зона лежить біля узбережжя Чжецзяну. Reuters підкреслює: ці зони не оточують острів безпосередньо, тож називати це підтвердженою блокадою було б неправильно. Але торік і позаторік ми добре навчилися: військова демонстрація не обов'язково прелюдія до війни, проте вона завжди нагадування про те, що війна можлива.

