Завантаження
Економіка не працює у вакуумі — її формують інститути. У цьому розділі ми розбираємо, як закони, нормативні рамки, захист прав власності та ефективне урядування створюють умови для підприємництва, інновацій та стабільного майбутнього

У мене був знайомий пекар. Він міг випікати тисячу буханців, хоча на районі їх купували триста. Решту розвозив по інших кварталах, і чим далі їхав, тим більше сусідів починали нервувати через дешевий хліб. Про нього я згадую щоразу, коли дивлюся на китайські автомобільні цифри. Вересень. Внутрішні продажі легковиків у Китаї склали 1,63 мільйона штук, на 28,1% менше, ніж торік. Це вже дванадцятий місяць поспіль падіння. А експорт: 923 тисячі авто, плюс 73,2%. Це картина без прикрас: удома машини не беруть, тож їх везуть світом. Заводи працюють, конвеєри крутяться, а власний покупець ніби вийшов покурити й не повернувся.

Колись у Чикаго я знав власника крамнички на розі, який усміхався покупцеві так щиро, що хотілося купити в нього навіть те, що не потрібно. А під прилавком у нього лежала бейсбольна бита. Він ніколи нею не користувався. Але всі в кварталі знали, що вона там є, і саме тому з ним ніхто не сперечався. Остання пекінська дипломатична доба нагадала мені цього чоловіка до дрібниць. Почнімо з усмішки. 12 жовтня китайське Міністерство торгівлі розповіло про підсумки інтенсивних консультацій з європейцями щодо гібридних та електричних авто. Пекін наполягає на недискримінаційному розподілі експортних квот і говорить про механізм збільшення дозволених обсягів порівняно з показниками 2025 року. Це суттєве доповнення до повідомлення Єврокомісії від 9 жовтня про можливе різке скорочення китайського експорту гібридів. Обидві сторони підтвердили, що переговори тривають. Остаточні цифри й механізм їхнього застосування ще не визначені.
У Джозефа Геллера була «Пастка-22» — правило настільки замкнене саме на себе, що вирватися з нього можна було лише тоді, коли воно тобі вже не потрібне. Тепер Вашингтон написав власну редакцію. Україні кажуть: не бий по заводах, що годують російську армію, бо через їхнє пальне дорожчають американські вантажівки. 10 жовтня Дональд Трамп публічно заявив, що Україні варто змінити президента, і вимагав припинити удари по російських НПЗ. За день до того його адміністрація оголосила про домовленість із Володимиром Путіним щодо збільшення поставок російського дизеля та тимчасово послабила відповідні санкції. Володимир Зеленський дивиться на це навпаки: кожна бочка, звільнена від обмежень, — це снаряд, який Росія тепер може собі дозволити.

Моя бабуся любила казати: хто чого вартий, видно з того, що він готовий віддати, коли приходить час платити. Вона говорила про сусіда, який продав батьків годинник, аби оплатити весілля, та я цього тижня згадував її не раз. 9 жовтня президент Сполучених Штатів оголосив про домовленість із Володимиром Путіним щодо російського дизеля, а причиною назвав ціну біля американської колонки.

Колись я знав пекарку, яка визначала стан економіки за довжиною черги о шостій ранку, задовго до того, як хоч один міністр відкашляється. Її вирок ніколи не мав десяткових знаків. Він приходив у вигляді знизування плечима, зітхання чи раптового рішення перестати продавати дорогі буханки. Я згадав її 9 жовтня, коли Мічиганський університет оприлюднив попередні жовтневі дані про настрої споживачів, і число впало, мов камінь у ставок.
У «Весіллі» Станіслава Виспянського є сцена, яку польські школярі пам'ятають усе життя. Гості, заснувши душею після великої ночі, водять хоровод під музику чохола, соломʼяного опудала з троянд. Золотий ріг, що мав покликати їх на дію, загублено. Лунає лише монотонна мелодія, під яку весь народ кружляє на місці. Я згадав цю сцену, читаючи, що відбувалося в польській політиці 8 і 9 жовтня. Сейм майже одноголосно проголосував за обмеження продажу алкоголю. Тієї ж доби поліція перевіряла понад десять тисяч шкіл, а політики били в одне і те саме коло взаємних докорів.

Є в економіці такі історії, що нагадують сімейну вечерю, де всі знають, хто розбив вазу, але ніхто не хоче першим про це заговорити. Саме таке враження залишає у мене китайсько-європейська суперечка про валюту. Я десять років дивлюся на ці танці з цифрами. І щоразу ловлю себе на думці: коли сторони так палко сперечаються про курс, насправді їх турбує щось значно глибше.

Є стара американська примовка про чоловіка, який падає з хмарочоса й, минаючи сороковий поверх, примовляє: поки що все добре. Я згадав його 8 жовтня, коли читав свіжі цифри з американського ринку праці. Нікого не викидають у вікно. Але й нікого не запрошують досередини. Будівля просто висить, у дивній, насторожній тиші.

Я не раз і не двічі сидів на прес-конференціях міністрів фінансів і добре знаю цей театр. Поважні лиця, виважені слова, «адресно» через кожне третє речення, наче точність мови може замінити точність політики. Тож коли 8 жовтня зібралися міністри фінансів єврозони, я чекав звичного туману. А почув щось схоже на сповідь. Вони хочуть і вберегти людей від дорожчої енергії, і тримати казну в порядку. І те, й те водночас. Це політичне «і пиріг з'їсти, і піч оплатити».

Маю одну звичку, якою не пишаюся. Коли новини заговорять про війну, мій погляд ковзає по картах і генералах, а чіпляється за цінник на заправці. Ті світні цифри — найчесніші воєнні кореспонденти, які в нас є. Вони не лукавлять і не прикрашають. Вони просто ростуть.

Одіссей знав, що проти обох чудовиськ у протоці перемоги не буде. Сцилла забирає шістьох моряків, Харібда може забрати весь корабель. Мудрий капітан обирає менше зло й тримається ближче до скелі. Я згадав цей епізод, читаючи, що сказав цього тижня голова Національного банку Польщі.