Економіка, що перестала наймати, але не зупиняється

За тиждень, що закінчився 3 жовтня, 197 тисяч американців уперше звернулися по допомогу з безробіття, а це близько до багаторічних мінімумів. Звільнень, іншими словами, мало. І водночас у вересні економіка створила лише 29 тисяч робочих місць, а безробіття сягнуло 4,2 відсотка. Покладіть ці два факти поруч, і вийде портрет, який не схожий на класичний спад. Він схожий на роботодавців, що затамували подих. Вони чіпляються за тих, кого вже мають, і здригаються від думки найняти когось нового.

Чому? Скажу так: це юшка зі страхів. Торгова політика лишається туманом. Позики дорогі. Енергія подорожчала. А й саме пропонування робочої сили зсувається в усіх під ногами. Для тих, хто має роботу, життя терпимо стабільне. Для молодої людини, що стукає у двері по перший контракт, чи для працівника, який хоче перейти вбік, двері стали важчими, ніж торік. У цьому жорстокість економіки без найму: вона береже своїх і тихо зачиняє двері перед тими, хто ще стоїть у коридорі. Статистика назве це стабільністю. Ті, що в коридорі, назвуть інакше.

Тут виходить на сцену Федеральна резервна система, яка опинилася в незручному куті власної роботи або, може, всього світу. У вересні вона підняла ключову ставку на чверть пункту, до діапазону 3,75–4,00 відсотка. Це було перше підвищення за три роки, викликане побоюванням, що інфляція, підживлена енергетичним шоком, закріпиться. Але кволі вересневі дані про зайнятість охолодили апетит до негайного другого кроку. Ринок тепер схиляється до паузи в жовтні, хоча подальше затягування не виключене. Ось дилема ФРС в одному реченні: ціни вимагають обережності, а загальмований ринок праці забороняє важку руку. Стисни надто сильно, і зламаєш те, що збирався берегти.

Дивина картини в тому, що решта економіки не поводиться як хворий у палаті. У другому кварталі ВВП США зріс на 2,2 відсотка в річному обчисленні, а на третій економісти прикидають щось біля трьох. Зважте на слова: це прогноз, а не опублікований результат. Споживачі й далі витрачають, а фірми й далі купують обладнання й технології. Назустріч тягнуть зовнішня торгівля й дорога енергія. Тож маємо економіку, яка росте без найму, і це мало б непокоїти кожного. Ріст, який не розподіляється в роботу, — це потяг без пасажирських вагонів.

А війна в Затоці проходить крізь усе це, наче тріснута труба. Дорожча нафта й пальне здіймають рахунки домогосподарств і бізнесу, і найтяжче б'ють по транспорту, логістиці, сільському господарству та галузях, що пожирають багато енергії. 8 жовтня президент Трамп сказав, що Америка не завдаватиме нових ударів по Ірану до проміжних виборів 3 листопада, і нафта подешевшала. Якби справжня деескалація закріпилася, інфляційний тиск міг би спасти, а підстав для нових підвищень ставки поменшало б. Але в цьому реченні величезну вагу несе слово «якби». Маємо можливий шлях, а не відновлений потік нафти.